Іван Федорович Гнатюк 

(1929 – 2005) 

Народився 27 липня 1929 року в селі Дзвиняча Кременецького повіту Волинського воєводства (нині Збаразького району Тернопільської області) у бідній селянській сім’ї. Після закінчення сільської п’ятирічної школи Іван Гнатюк вступив до Кременецького педагогічного училища. І тут був перший арешт.

Коли його арештували, йому було лише шістнадцять. З того часу й бере початок хресна дорога поета Івана Гнатюка.

Основні мотиви поезії Івана Гнатюка – це вболівання за чистоту людської душі, утвердження справедливості, чинності, відданості в дружбі, любов до рідної землі, краса рідної природи, творча праця, кохання.

Окремі вірші поета перекладено білоруською, естонською, іспанською та російською мовами. Для україномовного читача перекладав польських, білоруських, сербських поетів.

Автобіографічна повість Івана Федоровича Гнатюка «Стежки-дороги» − це розповідь про мужніх борців з тоталітарною системою, які в жахливих умовах каторги знаходили силу і мужність відстоювати свій внутрішній світ і залишатися людьми.

За автобіографічну повість «Стежки-дороги» Іван Федорович Гнатюк у 2001 році удостоєний Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка.

Помер поет на 76 році життя у місті Борислав Львівської області.

***

Той шлях мені відміряний ще зроду.

Тернистий? Що ж, такий уже, як є.

Такий важкий, як в цілого народу,

Що перейшов чистилище своє…