Казка про Котика та Півника

(українська народна казка)

Був собі Котик та Півник і були вони у великій приязні. Котик, було, у скрипочку грає, а Півник тільки співає. Котик, було, йде їсти добувати, а Півник вдома сидить та хати глядить, То Котик, було, йдучи, наказує:

— Ти ж тут нікого не пускай та й сам не виходь, хоч би хто й кликав.

— Добре, добре,— каже Півник; засуне хату та й сидить, аж поки Котик вернеться.

Навідала Півника Лисиця та й надумала його підманити. Підійде під віконце, як котика нема вдома, та й промовляє:

— Ходи, ходи, Півнику, до мене: що у мене золота пшениця, медяна водиця.

А Півник їй:

— То-ток, то-ток, не велів Коток!

Бачить Лисиця, що так не бере, прийшла раз уночі, насипала півникові попід вікном золотої пшениці, а сама засіла за кущем. Тільки що Котик вийшов по здобич, а Півник одсунув кватирку та й виглядає. Бачить: нікого нема, тільки пшеничка попід вікном розсипана. Понадився Півник:

— Піду-но я трошки поклюю, нікого нема, ніхто мене не побачить, то й котикові не скаже.

Тільки Півник за поріг, а Лиска за нього та й помчала до своєї хати. А він кричить:

— Котику-братику, несе мене Лиска по каменю-мосту на своєму хвосту. Порятуй мене!

Котик поки почув, поки завернув (далеко був), то вже й опізнився лиску догнати.

Біг-біг, не здогнав, вернувся додому та й плаче, а далі надумався, узяв скрипку, писану торбу та й пішов до лисиччиної хатки.

А в Лисиці було чотири дочки та один син. То стара Лисиця на влови пішла, а дітям наказала Півника глядіти та окріп гріти.

— Глядіть же,— наказала,— нікого не пускайте.

Та й пішла.

А Котик підійшов під вікно та й заграв, ще й приспівує:

— Ой у Лиски, в Лиски новий двір
та чотири дочки на вибір,
 п’ятий синко, ще й Пилипко. 
Вийди, Лисе, подивися, чи хороше граю!

От найстарша лисичівна не стерпіла та й каже до менших:

— Ви тут посидьте, а я піду подивлюся, що воно там так хороше грає?

Тільки що вийшла, а Котик її цок у лобок та в торбу. А сам знов грає:

— Ой у лиски, в лиски новий двір
та чотири дочки на вибір,
 п’ятий синко, ще й Пилипко.
 Вийди, лисе, подивися, чи хороше граю.

Не втерпіла й друга лисичівна та й собі вийшла, а він і ту — цок у лобок та в торбу та й знов приспівує:

— Ой у лиски, в лиски новий двір
та чотири дочки на вибір, 
п’ятий синко, ще й Пилипко. 
Вийди, лисе, подивися, чи хороше граю.

Так усіх чотирьох виманив. А синко Пилипко жде-пожде сестричок — не вертаються.

— Піду,— каже,— позаганяю, а то мати прийде, битиме.

Та й пішов з хати. От Котик і його цок у лобок та в торбу. А потім почепив торбу на сухій вербі, сам у хату, знайшов Півника, розв’язав: взяли вони удвох усю лисиччину страву, поїли, горщика з окропом вивернули, горшки-миски побили, а самі втекли додому.

Та вже потім Півник довіку слухав Котика.