Олександр Грін 

(1880-1932)

Справжнє ім’я — Олександр Степанович Гриневський — російський письменник, представник романтичного реалізму, революціонер.

Народився Олександр 23 серпня 1880 року в невеликому містечку Вятської губернії. Після закінчення училища в рідному місті поїхав в Одесу, мріючи стати моряком та втамувати спрагу пригод. Був матросом, рибалкою, кухарем, вантажником, землекопом, лісорубом, плотарем на Уралі й золотошукачем. Згодом, хлопець зрозумів, що кар'єра моряка не для нього.

Своє перше оповідання Олександр Степанович Грін написав в 1906 році - з того моменту творчість захопила юнака цілком. Його перший твір під назвою «Заслуга рядового Пантелєєва», в ньому розповідається про порушення, які кояться на солдатській службі. Варто зазначити, що весь тираж був вилучений з друкарні і спалений поліцією.

Далі з-під пера Олександра Гріна з'явилося твір «Слон і Моська», яке спіткала та ж доля. Першим твором, який легально досягло книжкових крамниць, стала повість «В Італію».

У 1916-1922 роках Гріном була написана повість «Пурпурові вітрила» (рос. «Аллые паруса»), яка його прославила. Примітно те, що цей твір майстер пера присвятив другій дружині Ніні. Саме вона стала прототипом Ассоль з «Пурпурових вітрил». Ідея твору народилася в голові письменника спонтанно: Олександр Степанович побачив у вітрині з іграшками човник з білими вітрилами.

Ставши відомим письменником, Грін позбувся від злиднів. Але гроші у нього в руках не затримувалися. Письменник був шанувальником карткових ігор і нічних гульб.

Невиліковно хворий Грін переїздить до Старого Крим, який він любив за тишу, сади й ліси, за пагорби, з яких було видно море. Там він і помер 8 липня 1932 року. Поховали письменника на міському кладовищі. Його могила знаходиться на ділянці, звідки видно настільки улюблене Гріном море. Свою останню книгу «Автобіографічна повість» Грін написав, намагаючись розсіяти численні легенди, створені навколо його життя.

У 1960 році відкрито музей його імені в Старому Криму, в будиночку, де письменник провів свої останні дні.

На могилі письменника у Старому Криму височіє скульптура героїні твору «Та, що біжить по хвилях», а поряд дерево, на якому на знак пошани і любові червоніють стрічки, неначе справжні Грінівські «пурпурові вітрила».

Пурпурові вітрила