13 квітня - 115 років з дня народження 

Оксани Дмитрівни Іваненко

#письменники-ювіляри

Оксана Дмитрівна Іваненко - дивовижна жінка-письменниця. Її книжки чарують своєю безпосередністю, поетичністю і щирістю.

Народилася в Полтаві у родині журналіста і вчительки. Писати і читати Оксана вивчилась непомітно в чотири роки. Змалечку дуже полюбила казку і сама почала вигадувати й фантазувати.

Літературна творчість захопила її дуже рано, писала вірші та п'єски. Але початком свого творчого шляху Оксана Іваненко вважає 1925 рік, коли в журналі «Червоні квіти» було опубліковано оповідання  «До царя».

Ця жінка, у буквальному сенсі, усе своє життя присвятила дітям, працюючи вихователькою при дитячій колонії та дописуючи у дитячий журнал "Барвінок". Провідна тема творчості Оксани Іваненко – навчити дітей добре бачити і розуміти все навколо, глибоко проникати в складні взаємини поміж людьми, розпізнавати – хто справжній друг, а хто ворог, і головне – ніколи не бути байдужим до людей, великими очима бачити і розуміти свої власні недоліки, яких слід позбавитись, щоб стати справжніми хорошими людьми.

Своєю творчістю Оксана Дмитрівна Іваненко внесла значний вклад не тільки в дитячу літературу, але і в жанр історичної літератури для дітей і підлітків. Прикладом є «Друкар книжок небачених» – цікава науково-художня повість про першодрукаря Івана Федорова. Її перо залишило для сучасних читачів неповторні твори про дитинство Тараса Шевченка, про долю Марка Вовчка.

У 1974 році їй було присуджено Республіканську літературну премію ім. Лесі Українки за цикл «Лісові казки», повість «Рідні діти», роман «Тарасові шляхи» та інші твори, що вийшли у видавництві «Веселка» у п’ятитомному зібранні.

У березні 1986 року письменниця була удостоєна Державної премії УРСР ім. Т.Г. Шевченка. За заслуги у розвитку української літератури її нагороджено трьома орденами «Знак пошани» і орденом Дружби народів.

1997 року на 92 році життя померла майстриня художнього слова.