Сяйво Різдвяних свят

Сяйво Різдвяних свят

За давньою традицією, належне різдвяне святкування починається ще ввечері 6 січня напередодні Різдва з духовних і матеріальних приготувань:

У день перед Святвечором тримали строгий піст. Дозволялось трохи поїсти в обід тільки дітям. Тому не дивно, що дорослі та дітвора із нетерпінням очікували, коли ж зійде перша зірка та можна буде розпочати трапезу. Вечерю господиня готувала увесь передріздвяний день. До роботи вона повинна братись обов’язково з гарним настроєм, бо інакше їжа не вдасться, а це вважалось поганою прикметою.

СТІЛ НАВЕЧІР’Я РІЗДВА ХРИСТОВОГО

Основну святкову страву, яка зберегла символізм поминальної – кутю, ставили варитись ще удосвіта, щоб із першим промінням сонця вийняти із печі.

Традиційно на Святу Вечерю стіл прикрашали:

Кутя, Борщ з вушками, Грибова юшка,Вареники, Голубці, Маринований оселедець, Заливна риба, Тушкована капуста, Квасоля, Узвар, Пампушки.

Спочатку їдять кутю, а потім — голубці, вареники, смажену рибу, капусту — все, що готувалось, а запивають узваром.

Страви обов’язково мають бути пісними, оскільки Свят-вечір припадає на останній день пилипівського посту. Також обов’язково на святковому столі мають бути:

Свічка. Горіння свічки – це свідчення віри, приналежності людини до Божественного світла. Свічка супроводжує віруючу людину від Хрещення до смерті. Це – символ готовності людини до зустрічі із Богом, незалежно від часу і місця, коли Він схоче її покликати до себе.

Сіль. Без неї не можна відчути повноти смаку страви. Так і людина не може творити справжнього добра, не перебуваючи в гармонії з Богом. Сіль вказує на внутрішню суть людини.

Часник. Його кладуть на чотири кути столу під скатертину, щоб відігнати від родини і хати злих духів. Це символ очищення від гріха, який отруює людське життя, символ родючості і здоров’я.

Коли когось із родини немає вдома, для нього ставлять миску і кладуть ложку. Якщо на цей час трапиться стороння людина, його теж запрошують до столу.

Гість на Святій Вечері, за віруванням наших предків, приносив щастя в дім. Боронь Боже, з кимось сваритись у цей день. Навпаки потрібно помиритись із ворогами, щоб у новому році було мирно і в хаті, і поза хатою.

                                                     ДІДУХ

Коли звечоріло, починали готування домашнього вівтаря. Господар вносить сніп жита — «дідуха». Переступаючи поріг, він скидає шапку і вітається з господинею, ніби вперше входить до хати. Тут він хреститься і, звертаючись до родини бажає всього найкращого на рік.

“Дідух” – із старослов’янської мови “дух предків” – це перший зажинковий сніп, або останній (обжинковий) у деяких регіонах. Це був майстерно вив’язаний житній або вівсяний сніп, прибраний різнобарвними стрічками, цукерками, паперовими квітами, кетягами калини — попередник новорічної ялинки.

У народній свідомості він символізує продовження роду (про це свідчить зокрема його назва), примноження достатку. Зерно тут має такий самий зміст, що й у весільній обрядовості (посівання молодих, підсипання під коровай), і в новорічних обрядах (посипання хати).

Діти притрушували долівку чи підлогу соломою, вишукуючи в ній невимолочений колос, бо це віщувало добробут. На Галичині ґазда промовляв такі слова: “Дай Боже, добрий вечір, ті свята упровадити, других дочекати в здоровлю, щастю до другого року, на многая літа”.

Після цього ставили “дідух” у Красний кут на сіно. Вважалось, що саме на цей сніп (Символ прапредка) злітаються душі, яких запрошують у ці святкові дні до Святої вечері.