четвер, 29 жовтня 2020 р.

Happy Halloween!


Незабаром нас очікує дещо контроверсійне свято. Для когось Хелловін – це можливість стати казковим чудернацьким створінням і повеселитися з друзями. А хтось вважає, що це "диявольське святкування, яке не повинно з'являтись у лексиконі українців". Що ж, у кожного своя думка. Але яке ж все-таки відношення Хелловін має до України?

По суті, ніякого. Якщо не брати до уваги той факт, що останніми роками свято стає все популярнішим серед української молоді. Ви, мабуть, скажете, що це неповага до власних звичаїв, чи, боронь Боже, диявольські забави. Звичайно, ми повинні перш за все дотримуватись своїх власних традицій, але потрібно поважати й інші культури. Головне, аби цей процес відбувався без упереджень та забобонів.

І те, що в цей день дітлахи перевдягаються у різноманітні костюми, деколи й не дуже "світлі" та "добрі", ще нічого не означає. Адже ви забуваєте, що окрім чортенят і вампірчиків, на вулицях можна зустріти також білосніжок та суперменів.

Є теорія, що це святкування має християнське підґрунтя. Точніше не свято, а сама назва. Люди спочатку називали цей день Allhallowmas, (the mass of all Hallows – меса Всіх святих), відповідно вечір напередодні назвали All Hallows Eve – передвечір'я усіх святих. З плином часу назва модифікувалась у знайомий нам Хелловін.

Хе́ллові́н — святкується в ніч проти 1 листопада.

Найгучніше відзначається у США, Канаді, Ірландії та Великій Британії. Не будучи державним святом, за популярністю Хелловін поступається лише Різдву.


Ми також вирішили долучитися до святкування Хелловіна.

Запрошуємо Вас завітати до нашої бібліотеки, та вибрати одну з книжок, які підібрала Анна Вікторівна спеціально до цього свята.

пʼятниця, 16 жовтня 2020 р.

 Оскар Уайльд (1854-1900)

Деякі письменники прославилися завдяки одному твору, наприклад, Оскар Уайльд був надзвичайно талановитою людиною, з-під пера якого вийшло безліч захопливих книг, але всесвітню славу йому приніс роман «Портрет Доріана Грея». Втім, біографія Уайльда все одно сумна, та й життя письменника було важким. Обірвалося воно непростимо рано, нехай він і залишив нащадкам свою безцінну творчу спадщину.

Цікаві факти про Оскара Уайльда.

- Оскар народився в солідній сім'ї, обоє його батьків користувалися повагою оточуючих. Батько був практикуючим лікарем-офтальмологом, мати захоплювалася написанням віршів, обожнювала виступати на літературних вечорах, відчувала потяг до всього вишуканого і прекрасного.

- Коли Оскар був зовсім маленьким, мати одягала його як дівчинку, вона пристрасно мріяла про доньку. Мрія її здійснилася пізніше. На жаль, сестричка Оскара прожила недовго. Для самого Оскара дивний каприз матері мав сумні наслідки: можливо, це і стало причиною його незрозумілого потягу в зрілі роки до осіб своєї статі.

- У Оскара Уайльда були старший брат і молодша сестра, яка померла в 10-річному віці. Один з його віршів присвячений їй.

- В юності одним з його друзів був Джордж Мур, який згодом також став знаменитим письменником.

- Оскар Уайльд закінчив Королівську школу із золотою медаллю за успіхи в навчанні.

- Після школи Оскар Уайльд навчався в знаменитому університеті Оксфорд, який також закінчив з відзнакою.

- Все життя Уайльд переодягався перед тим, як сісти за стіл. Судячи з його біографії, з цього правила у нього взагалі ніколи не було винятків.

- Знаменитий роман «Портрет Доріана Грея», що вийшов з-під пера Оскара Уайльда, був екранізований понад 25 разів. І, судячи з усього, це ще не все.

- Ще під час навчання в Оксфорді він отримав престижну Ньюдігейтську премію за свою поему.

- Оскар Уайльд іронічно стверджував, що жінки люблять чоловіків не за достоїнства, а за недоліки.

- Ексцентричність письменника нерідко служила причиною насмішок над ним. Коли його вивели в якості одного з героїв карикатурною п'єси, він зауважив, що карикатура - лише данина, яку посередність сплачує генію.

- Під час туру по США Оскару Уайльду поставили підступне запитання, які жінки, на його погляд, гарніші - американки чи англійки. Він заявив, що відповість на це питання, лише коли буде перебувати посеред Атлантики.

- Ведучи безтурботний спосіб життя, Уайльд регулярно мав проблеми з грошима, оскільки витрачав він більше, ніж заробляв.

- Після публікації «Портрета Доріана Грея» слава Оскара Уайльда гриміла по Європі і США. У цей час він багато їздив по різних країнах, читаючи лекції для своїх шанувальників.

- Помер він під ім'ям Себастьяна Мельмота, взявши його незадовго до смерті.

Одже, пропонуємо Вам прочитати найвідоміший роман Оскара Уайльда - Портрет Доріана Грея, який цього року відзначає 130 років 

четвер, 15 жовтня 2020 р.

Михайло Лермонтов (1814-1841)

Михайло Лермонтов – російський прозаїк, поет та драматург, що народився у 1814 році. Його виховувала бабуся без матері і практично без батька. Та дуже любила свого єдиного онука, тому робила для нього усе: наймала кращих гувернерів та вчителів, а також активно займалася здоров’ям майбутнього нащадка. З самого дитинства Михайло Лермонтов знав німецьку та французьку, а також вміло займався ліпленням, малюванням та музикою – вмів грати на фортепіано, скрипці та флейті. Також бабуся возила внука на Кавказ, щоб там лікувати хлопця мінеральними водами. У 1827 році його зарахували до Московського університетського благородного пансіону, який на той час вважався одним з кращих навчальних закладів Російської Імперії. Через три роки він вступає до Московського університету на етично-політичний факультет, але через незадоволення лекціями та конфліктність залишає навчання. У 1832 році вступає до Школи гвардійських прапорщиків і військова справа стає для нього фахом на усе життя.

 Перший вірш опублікували без його відома, але поезія була тепло прийнята публікою. Через смерть Пушкіна юнак написав вірш «Смерть Поета», за який його відправили у заслання до Кавказу. Написані згодом вірші вказують, що Михайло Лермонтов прагнув зрозумілого реалістичного стилю, задатки для якого лежали в самій поетичній природі його творчості, хоча не обійшлося і без впливу зіткнень із навколишнім світом. Саме вони диктували поету цілі для сатири та гніву й з часом перетворювали його у живописця суспільних звичаїв. Під час другого заслання на Кавказ, де Лермонтова за наказом імператора поставили на передову війни, він сформував більшу частину роману «Герой нашого часу», який згодом був надрукований окремою повістю та доповнений вже під твердою палітуркою. Тогочасна критика висловила думку, що за головним героєм дуже чітко видно автора й така людина не може бути «героєм того часу». Автору довелося провести лінію між собою і власним героєм, а також пояснити головну ідею тексту у передмові до другого видання книги.

 За версією батька, його предками були представники шотландського роду Лермонтів, але виявити спорідненість між сучасними британськими нащадками сім’ї та нащадками Михайла Лермонтова за допомогою ДНК-тесту не вдалося. Третя дуель стала для нього останньою – він помер у віці 27 років, його бабуся пережила онука.

Пропонуємо прочитати твір М.Лермонтова - Мцирі, якому виповнюється 180 років з дня видання.

Мцирі

 

 

 

 Приємного читання!

середа, 14 жовтня 2020 р.


14 жовтня українці святкують одразу три свята. Перше – Свято Покрови Божої Матері, друге – День українського козацтва, третє свято, дуже молоде – День захисника України.

Усі ці свята дуже взаємопов’язані  і виникали послідовно

14 жовтня православні християни святкують день Покрови Пресвятої Богородиці. У народі говорять: «Покрова накриває траву листям, землю снігом, воду – льодом, а дівчат – шлюбним вінцем».

Це свято вважається одним із найбільш шанованих свят в Україні. Не виникає навіть суперечок між православними українцями й рідновірами, котрі хоч і вкладають у це свято зовсім різний зміст, ставляться до нього дуже шанобливо.

Зі святом Покрови співпадає святкування Дня українського козацтва. З давніх-давен Божа Матір вважалася покровителькою усього українського козацтва. А на Січі запорозькі козаки збудували церкву на честь Покрова Богородиці з її іконою. І. до речі, саме у цей день, козаки збирали Велику раду, на котрій обирали гетьмана й визначалися з подальшими військовими планами.

Відомий український етнограф Олекса Воропай писав, що після зруйнування Катериною ІІ Запорозької Січі, козаки, ідучи за Дунай, несли з собою ікону Покрови Пресвятої Богородиці

Цікаво, що козаки настільки глибоко й щиро шанували образ Покрови Божої Матері, вірили у її силу й урочисто святкували цей день, що у народі закріпилася й друга назва свята – Козацька Покрова.

Певно, не знайдеться в Україні людини, яка б не знала про козаків. Про них складено безліч творів, книжок і фільмів. Про козацький рід співається й у нашому державному гімні. Образ сміливого парубка, котрий захищає честь та волю нашого народу, міцно закарбувався у пам’яті поколінь. Тож, козак в українській культурі – звитяжний воїн, озброєний захисник Вітчизни, що боронить віру, гідність та звичаї усього нашого народу.

Друга спроба вибороти незалежність українського народу й держави здійснювалася у тяжкі 1917-1920 роки.

Третя – уже в наш час – під час розпаду радянської імперії, коли прокинувся волелюбний інтерес до власної історії й генетичної пам'яті.

Четверта хвиля цього інтересу, – напевно, сьогоднішня. Адже, з 2015 року 14 жовтня є державним святом і неробочим днем – Днем захисника України.

четвер, 8 жовтня 2020 р.

Лікар Айболить

А чи знали Ви, що такий лікар насправді існував?

У Вільнюсі в старій частині міста біля одного з будинків можна побачити цікавий пам’ятник. Там стоїть літній чоловік у пальті та капелюсі. Він, спершись на палицю, обіймає дівчинку, яка тримає на руках кота. Це згадка про місцевого лікаря Цемаха Шабада.
Про його доброту складали легенди. Адже цей чоловік ніколи нікому не відмовляв у допомозі. До лікаря приходили і вдень, і вночі, й завжди могли розраховувати на сумлінний прийом. З бідних він взагалі коштів за свої послуги не брав, ще й відкрив для них їдальню, аби мали змогу харчуватися краще, а відтак і менше хворіти. А ще лікар заснував дитячі притулки, займався просвітницькою роботою і писав наукові праці.

Особливо добрим Цемах Шабад був до малечі. Хлопчики та дівчатка залюбки приходили до нього на огляд, бо знали, що лікар для них підготував гостинець. А ще вони зносили йому своїх чотирилапих улюбленців, яким була потрібна медична допомога. Одній кішечці якось довелося витягувати з язика рибальського гачка. Ця історія й лягла в осно­ву пам’ятника.

Але до чого тут Чуковський, поцікавитеся ви. Річ у тім, що Корній Іванович добре знав Цемаха Шабада, щонайменше двічі у нього гостював. Він був вражений безвідмовністю медика й занотував собі у блокнот кілька цікавих штрихів до його портрета. Поет згадував: «Це була найдобріша людина, яку я знав у житті. Прийде, бувало, до нього худенька дівчинка, він каже їй: „Ти хочеш, щоб я виписав тобі рецепт? Ні? Тоді допоможе молоко. Приходь до мене щоранку й отримаєш дві склянки молока“. І вранці під його вікнами шикувалася ціла черга дітлахів. Ще й не самі приходили, а зі своїми тваринками».
Невдовзі й з’явився літературний персонаж Чуковського Айболить, який лікував «і корову, і вовчицю, і жучка, і черв’ячка» шоколадом та гоголем-моголем.
Дитячий письменник Корній Іванович Чуковський писав, що познайомився з Шабадом у 1912 році. Згодом, буваючи у Вільнюсі, завжди зупинявся в будинку лікаря. Згадував про нього як про найдобрішу людину, яку коли–небудь знав. А у 1924–му народився літературний персонаж Доктор Айболить.

Усе життя Цемах Шабад прожив у Вільнюсі. А помер у 1935 році через за­раження крові. Річ у тім, що під час однієї з операцій хірург порізався й заніс інфекцію. Врятувати його не змогли. Через кілька днів усе місто у скорботі вийшло на вулиці, аби провести свого лікаря до місця останнього спочинку, — понад 40 тисяч людей! Закриті були усі магазини та державні установи.
Наступного року на території лікарні, де Цемах Шабад працював, встановили його бюст, а у 2007 році біля будинку, в якому лікар жив, — пам’ятник зі згаданими дівчинкою та кішечкою. Скульптор Ромас Квінтас вирішив «поселити» серед людей, у вирі життя. Він спеціально встановив бронзову пару просто на тротуарі — ​без підвищень і постаментів, підкреслюючи, що Доктор Айболить і сьогодні для всіх простий і доступний. Від скульптури віє теплом і добротою. І це нагадування, що професія лікаря вимагає милосердя і любові.

А чи знали Ви, що «Лікар Айболить» було написано 95 років тому? Майже століття назад. А хто з Вас знав напам`ять цю казку в дитинстві? А зараз пам`ятаєте усі рядки? Якщо ні пропонуємо ще раз її прочитати - Лікар Айболить


середа, 7 жовтня 2020 р.

10 простих щоденних звичок, які можуть суттєво покращити життя

Життя — це не лише велика мета, до якої ми йдемо. Це, насамперед, дорога в деталях. Щасливим можна бути не лише після того, як виконаєш грандіозний план, а й щодня — якщо правильно ставитися до себе. Ці прості 10 кроків, якщо про них не забувати, допоможуть змінити життя, навчитися насолоджуватися ним завжди, не зважаючи ні на що:

1. Снідати не поспішаючи

Сніданок визначає настрій та самопочуття на весь день. Як би ви не любили спати — спробуйте встати раніше, щоби приготувати смачний сніданок, гарячу каву, і, без поспіху насолодитися сніданком. Подивитися улюблений серіал чи почитати книжку. Посидіти в тиші чи увімкнути музику. Витративши 30 хвилин на такий сніданок, ви отримаєте гарний настрій і тоді весь день піде зовсім в іншому напрямку. Бо коли встаєш із ліжка й одразу біжиш на роботу — задоволення мало.

2. Робити фізичні вправи

Не обов’язково щодня виснажувати себе в спортзалі, якщо ви цього не любите. Достатньо витратити 10 хвилин на зарядку, зробити розтяжку чи почати займатися йогою час від часу. Це потрібно не щоби схуднути чи наростити м’язи, а, щоб отримати заряд енергії та мати сили робити щось протягом дня. Самі перевірте: після ранішньої зарядки сил стає більше, а в голові яснішає.

3. Відпочивати на природі

Сидіти в чотирьох стінах офісу, а потім повертатися в чотири стіни квартири — не найкращий варіант для тих, хто хоче насолоджуватися життям. Лише на природі можна по-справжньому видихнути, заспокоїтися та зібратися з думками. Виходьте частіше гуляти в парк, плануйте поїздки за місто на вихідні, влаштовуйте пікніки біля озера чи річки. Літо закінчиться дуже скоро і треба встигнути насолодитися ним, щоби потім не шкодувати за втраченим часом.

4. Знайомитися з новими людьми

Навіть якщо у вас прекрасні друзі й родина — однаково треба знайомитися з новими людьми. Навіщо, якщо й так вистачає хорошого спілкування? Нові знайомства допомагають дізнаватися те, чого б інакше не дізналися. Можуть принести вам користь у роботі, призвести до нових хобі. Та й загалом — розширюють кругозір, адже кожна людина приносить у життя щось нове.

5. Знаходити час для творчості

Не обов’язково бути талановитим художником чи письменником, щоби займатися творчістю. Можна просто малювати у своє задоволення, ходити на уроки гончарства чи танцювати. Будь-які творчі заняття — це ліки для душі. Вони, як і спорт, допомагають зняти напругу, підняти настрій, відволіктися від усього на світі. Такий от спосіб медитації, про який не слід забувати.

6. Вчитися

Щоби життя було насиченим — одного відпочинку недостатньо. Треба ще і встигати вчитися. Освоювати нові навички чи вдосконалювати старі — справа особиста. Головне не стояти на місці, щоби рутина не стала надокучливою. Поповнюйте свої знання за спеціальністю систематично, адже тільки так можна бути крутим спеціалістом.

7. Аналізувати

Що вам потрібно для щастя? Відповідь на це питання може змінюватися щомісяця, а тим більше, раз на півроку. Тому слід регулярно зупинятися й аналізувати своє життя. Чи ті цілі, які вас цікавили, досі актуальні? Чи все ви робите, щоби їх досягнути й що заважає? Що треба прибрати зі свого життя, що додати. А що просто змінити. Такий систематичний аналіз допоможе не гаяти час дарма і вчасно змінюватися.

8. Планувати, а не мріяти

Мрії про мир у всьому світі, мільйони доларів у банку чи світове визнання — справа приємна. Але мрії, зазвичай, ні до чого не призводять. Щоби досягнути цілей, потрібно планувати. І не на далеке майбутнє, а на найближчий час. Прописуйте собі чіткі плани на кожні три місяці, ставте здійснені цілі і слідкуйте за результатами. Такі поступові кроки — значно ефективніші, ніж туманні роздуми про те, як має бути.

9. Дбати про своє здоров’я

Ні про яке щастя не може йти мови, якщо турбує фізичне самопочуття. Слабкість, постійна втома, сонливість — змусять кожного забути про світ навколо та жити, докладаючи мінімальних зусиль. Щоби так не відбувалося, слідкуйте за здоров’ям та не забувайте поповнювати енергію. Налаштуйте режим сну, старайтеся слідкувати за харчуванням та балансом води в організмі. І робити це щодня, а не тільки коли турбує самопочуття чи зайва вага. Турбота про себе має стати головною звичкою.

10. Не здаватися після невдач

Усі ці прості істини — це просто чудодійна пігулка, яку варто один раз проковтнути, чи пройти короткий курс лікування, щоби все стало на свої місця. Це рутинні деталі, які мають бути звичайними та постійними. Коли аналіз власного життя, ранки без поспіху та турбота про самопочуття стануть чимось буденним, тоді дійсно життя зміниться докорінно. Але, на такі зміни потрібен час. А ще сила волі, яка допоможе не здатися після першої невдачі. Якщо починати впроваджувати ці звички, навіть, коли вкотре все пішло не за планом — рано чи пізно ви прийдете до бажаних змін. Головне — не відмовлятися від них.

вівторок, 6 жовтня 2020 р.

Іван Антонович Кочерга 

(1881-1952)

Іван Антонович Кочерга (народився 24 вересня (6 жовтня) 1881 року в місті Носівка Ніжинського району Чернігівської області. Видатний український драматург, заслужений діяч мистецтв України, нагороджений орденом святого Станіслава 3-го ступеня і двома орденами трудового Червоного Прапора.


Українець, що перевершив О. Грибоєдова і Б. Шоу...

У плеяді видатних українських письменників і діячів культури окремо стоїть ім'я Івана Кочерги - найяскравішої непересічної творчої особистості, чий талант збагатив золотий фонд української літератури і драматургії такими шедеврами, як «Алмазне жорно», «Марко в пеклі», «Свіччине весілля», «Майстри часу», «Ярослав Мудрий» і ін.

Класик української драматургії відстоював українську мову як мову вільного і незалежного народу всупереч настановам Кремля, він не боявся ні в творчості, ні в житті висловлюватися сміливо з найпринциповіших національних питань, при цьому в побуті залишаючись людиною скромною і навіть сором'язливою.

Втім, він ніколи не боявся, як і ніколи не хворів на «зіркову хворобу»: був вельми скромною, навіть сором'язливою людиною і дуже вимогливим до власної творчості...

А творчість його називали і називають не інакше, як надбанням української літератури. У п'єсах драматурга, прочитаних або побачених в театральних постановках, постає «новий» українець - національно свідомий, який любить свій народ і його історію, не претендує на чуже, але й не віддає своє, готовий з високо піднятою головою до останньої краплі крові боротися за свою землю, за свою батьківщину, за все те, що і є сенсом його життя.

П'єси Кочерги мали приголомшливий успіх і досі є одними з «основних» в репертуарах провідних українських театрів: на них і сьогодні приходять сотні тисяч глядачів.

Особливістю творів Кочерги було те, що в них, мабуть, як в жодних інших драматичних творах української літератури, особлива увага приділялася символам, які присутні практично в кожній п'єсі письменника. А найвищої майстерності в передачі драматичних і трагічних колізій за допомогою символіки, її багатопланових і часом навіть провокаційних можливостей, драматург досяг у п'єсах, які прогриміли на весь Союз і за його межами: «Алмазне жорно», «Майстри часу», «Свіччине весілля» та «Ярослав Мудрий».

У цих творах в повній мірі розкрився талан Кочерги як неперевершеного майстра гострого, захоплюючого сюжету, який переплітається з актуальними філософськими питаннями, що з давніх давен хвилювали людство.

Цікаве про Івана Кочергу.

  • Він був людиною замкнутою, уникав велелюдних зібрань, не любив давати інтерв'ю, внаслідок чого у багатьох сучасників складалося враження про нього, як про відлюдника.
  • На його робочому столі поруч стояли череп, старовинні середньовічні манускрипти, пісочний годинник і червона троянда.
  • Першу п'єсу українською мовою («Фея гіркого мигдалю») Іван Кочерга написав у 44 роки
На фасаді будинку в Києві, де жив і працював письменник, встановлено меморіальну дошку.