Втілюємо мрії

А ви знали що в нашій бібліотеці є фортепіано? 

Виявляється що серед наших читачів є такі, хто вміє на ньому грати.

Наша читачка прийшла до нас з онучкою. І поки вона обирала книжки її бабуся влаштувала нам справжній концерт. Фортепіано в неї давно вже нема, однак пальці все пам'ятають 😉

Розкажемо вам про ще одну маленьку читачку. Їй тільки 6 років, але як вона грає, ви б тільки чули 😍

Цікаво, а на якому інструменті граєте ви? Може влаштуємо концерт?

 

 25 лютого день народження Лесі Українки 

(1871-1913)

Перший віршик "Надія" маленька Леся Косач написала у 9 років, коли за революційну діяльність було заарештовано її улюблену тітку Елю.

У 13 років її мама, відома письменниця Олена Пчілка, порадившись із донькою, добирає їй псендонім (літературне ім`я) Українка і публікує Лесин вірш "Конвалія". Відтоді і пішли по світу прекрасні поезії, підписані цим гордим, ніжним і красивим ім`ям - Леся Українка.

Письменниця прожила недовге, але яскраве життя, що стало справжньою легендою. Вже понад століття її творчий подвиг викликає захоплення у мільонів читачів.

Наша юна читачка цей вірш розказала для всеукраїнського флешмобу до 150-річчя з дня народження Лесі Українки. Пропонуємо Вам його прочитати:

НАДІЯ

Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна:

Надія вернутись ще раз на Вкраїну,

Поглянути ще раз на рідну країну,

Поглянути ще раз на синій Дніпро,-
Там жити чи вмерти, мені все одно;

Поглянути ще раз на спеп, могилки,

Востаннє згадати палкії гадки...

Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна.

Леся Українка (Лариса Косач)

(1871 - 1913)

#письменники-ювіляри

До святкування 150 років з дня народження Лесі Українки представляємо вашій увазі наших учасниць всеукраїнського флешмобу:

Короткова Аліна, 5 років

Васильєва Софія, 6 років

Пукаліна Вікторія, 14років

 

Бібліотека для всіх

 А ви знали, що в нашій біблііотеці є книжки не тільки для дітей, а й для дорослих?

  Ще ні? 

 Тоді приходьте і переконайтесь в цьому самі, я це зробили наші прекрасні гості-красуні.

  

  

  

В нас чудова новина!!!

Сьогодні нам подарували такі книжки, тож невдовзі всі охочі зможуть ними користуватися.

Величезне спасибі, @Elena Radzivil за прекрасний подарунок.

Акція "Подаруй книгу бібліотеці" триває!

Якщо у вас також є книжки, якими ніхто не користується приносьте їх до нас. 

Кожна книга знайде свого читача!

 Агнія Барто (1906 - 1981)

#письменники-ювіляри

Сьогодні світ відзначає 115 років з дня народження дитячої письменниці Агнії Львівни Барто

Ми підготували дещо про її життя. Сподіваємось Вам сподобається

Отже…

Поетеса Агнія Львівна Барто народилася 17 лютого 1906 року в Москві.

Вихованням дітей в сім’ї займався батько, він мріяв, щоб Агнія стала популярною балериною. Сам глава сімейства дуже тонко розбирався в мистецтві, був шанувальником театру, особливо відрізняв балет. Щоб не засмучувати батьків, дівчина закінчила хореографічне училище і навіть пропрацювала рік у балетній трупі, але потім назавжди покінчила з кар’єрою балерини.

Починала Барто з невеликих епіграм. Пізніше перейшла на маленькі вірші. Слава знайшла її випадково. На одному з віршованих вистав Агнія читала свою поему «Похоронний марш», коли з’явився Олександр Луначарський. Він швидко розгледів талант молодої поетеси і запропонував їй серйозну літературну співпрацю. Незважаючи на те, що Агнія читала цілком серйозний твір, Луначарський вже тоді зрозумів, що її покликання писати вірші для дітей.

У 15 років поетесі довелося попрацювати в магазині одягу, тому що батьківських грошей не вистачало на те, щоб прогодувати сім’ю. Барто додала собі зайвий рік, щоб її взяли на роботу. Тому пізніше виникла плутанина з датою її народження, і ювілеї великої поетеси відзначали по два рази.

Перші вірші поетеси були надруковані в 1925 році. Серед них були «Китайченя Ван Лі» і «Ведмедик-злодюжка». Відразу ж після цього Барто помітив Корній Чуковський, він сказав, що поетеса дуже талановита.

У 18 років Агнія вже вийшла заміж за молодого поета Павла Барто. Молоді люди розділяли захоплення поезією. Незабаром у них з’явився син Едгар (Гарік), після цього подружжя розлучилося. Дівчині було важко зважитися на розлучення, тому що була вихована в повній щасливій родині. Пережити цей складний період в житті їй допомогла творчість. Собі дівчина залишила прізвище чоловіка, яку згодом дізнався весь світ.

Барто стала популярною після видання циклу віршів для малюків» Іграшки » в 1936 році. Приблизно в цей же час поетесі вдалося влаштувати своє особисте життя. Вона познайомилася з Андрієм Щегляєвим, молодим вченим фізиком, незабаром вони одружилися. У Агнії та Андрія народилася дочка Тетяна.

Пізніше про них говорили, що за 50 років, які подружжя прожили разом, вони жодного разу не посварилися. Кожен з них досяг успіху у своїй справі. Вони працювали, не покладаючи рук, підтримували один одного.

У 1942 році Барто встигла побути і військовим кореспондентом. Однак успіхом ця справа не увінчалася, поетеса продовжила писати свої вірші. У воєнні роки поетесі вдалося отримати державну премію, проте всі кошти вона віддала на будівництво танка.

У Москву вдалося повернутися лише в 1944 році. А перед самим закінченням війни, 4 травня 1945 року, в будинок Барто прийшла біда. Її син, Гарік, катаючись на велосипеді, потрапив під вантажівку. Хлопчик вдарився головою об асфальт і загинув. Агнія Львівна мужньо перенесла цю втрату. Порятунком її знову стала творчість. У той час вона почала створювати сценарії для фільмів, продовжила активне життя публічного поета. За її ініціативою була організована акція пошуку родичів, яких втратили в роки війни. Барто стала ведучою передачі на радіо «Знайти людину». Вона змінила долю більше тисячі людей, допомогла їм зустрітися. Після закриття програми на світ з’явилася її повість з однойменною назвою.

До створення своїх творів Агнія Барто ставилася дуже серйозно. Багато разів переписувала один і той самий твір, вислуховувала критику, переробляла, якщо вважала за потрібне. Постійно вивчала дітей, вникала в їхнє життя, спілкувалася з ними.

Що стосується будинку, то там Агнія завжди була найголовнішою. Однак господарством вона ніколи не займалася. Для цього була Домна Іванівна-гувернантка і няня, що стала з часом членом сім’ї. Розкіш поетеса ніколи не любила. Агнія не любила конфлікти і мала хороше почуття гумору, любила розігрувати друзів. Водночас була дуже сором’язлива, незважаючи на величезну популярність. Не стало Агнії Львівни Барто 1 квітня 1981 року.

НОВИНКИ!!!

  Ура! Ура! Ура! В нас нові книжки!!!

  Ви тільки погляньте!

  Гарні, цікаві та навіть сучасні. Найбільше хочеться звернути увагу на класичні казки в новому виконанні.

  Ви коли-небудь бачили казку, що оживає? Ні?! Поспішайте до нас, в нас таких з'явилось ТРИ!!! 

"Кіт у чоботях" (Ш.Перро), "Лускунчик і Мишачий король" (Е.Т.А.Гофман) та "Спляча красуня" (Ш.Перро) - дітки оцінять таку новинку. Встановивши додаток на телефон/планшет можна пограти разом з героями казки або прослухати її. 

Хто ж першим прочитає наші новинки?

Можливо саме Ви? 

 

 З Днем Закоханих! 

З днем Святого Валентина!

 Любі наші читачі, вітаємо Вас з цим найромантичнішим святом - з днем святого Валентина!

 Даруємо Вам свої найщиріші, теплі побажання! Сьогодні вже відчувається подих весни, не дивлячись на витівки сніжної зими. Віримо, що ваші серця своєю пристрастю, теплотою почуттів, вогнем бажань розтоплять будь який лід!

  І побажаємо в цей день любові, пристрасті, від якої втрачають голову. Нехай цей день стане особливим! І нехай Ви будете щасливі все життя, тому що небагатьом вдається пронести світле почуття любові через роки, не втративши ніжності один до одного.

Бажаємо блиску в очах і биття серця!

Кохайте і нехай вас кохають!

Тиждень червоної книги

 Ну що скучили за нашими різнокольоровими тижнями? Ми так!

 Отже, наступний тиждень в нас буде "Тижднем червоної книги". Але не простоо так. Всі знають, що 14 лютого відзначають День закоханих, а кольором кохання завжди важали -  червоний.

Тож зустрічайте нашу підбірку!

І не забудьте завітати.

Чекаємо на Вас! 

 

  Маленька красунечка першою обирала собі книгу "червоного кольору". Встигніть і Ви.

Як вважаєте який колір буде наступний?

 Чому я повинен ходити в школу?

Ніколи не замислювались над цим питанням? От тваринам добре - їм в школу ходити не потрвбно, а все тому що в них є інстинкти - все що потрібно тваринам для виживання, закладено природою. 

У людини все інакше. Немовля після народження також інстинктивно знає як отримати материнське молоко, але це майже все, що йому відомо. 

Оскільки людині доводиться освоювати мало не всі вміння і навички з замого початку, то вона може пристосуватися до всіх вимог навколишнього світу. 

Тварина ніколи б не навчилась читати, оскільки це не передбачено природою. А ось людський мозок при народжені "пустий", тому може прийняти неймовірну кількість знань.

Але для цього людина, звичайно, повинна вчитися. У школі вона не тільки навчитья читати, писати і рахувати, а ще дізнається все про себе саму, про навколищній світ і про свою історію.

Школа - добрий помічник у вивченні всього того, що потрібно людині у майбутній професії. 

Дорослі теж можуть щось вивчати та поповнювати свої знання та вміння, але дітям це дається набагато легше.

Легкого навчання!

#цікавинки

 Хрещені батьки

У багатьох з вас є хрещені батько і мама. Але чи знаєти ви, кого і як запрошували колись на цю вельми почесну роль? Якщо ні, то давайте пригадаємо наш давній і добрий звичай.

Коли у родині народжувалось немовля, батьки порадившись між собою, йшли до сусідів чи односельців і пропонували їх взяти участь у хрещенні дитини. За звичаєм, від такої пропозиції негоже було відмовлятись. Тому часто одна і та ж людина брала участь у хрещенні кількох немовлят.

Здебільшого хрещеними обирали людей авторитетних і шанованих. Заборонялось лише кумуватися найближчим родичам. Перед тим, як здійснити обряд хрещення в церкві, накликані батьки сповивали немовля (хрещена мати приносила крижму) і разом ішли до священника. Він здійснював обряд хрещення і давав ім`я новонародженому. Для цього в церковному календарі на кожен день є іменні наклички як чоловічої, так і жіночої статі.

Увечорі батьки запрошували на колективні погостини, які називали хрестинами. Для цієї оказії у глиняному горщикові варили крути пшоняну кашу. Крім хрещених батьків, у хрестинах брали участь найближчі сусіди та родичі, а також бабуся, яка приймала пологи (адже колись у селах не було ні лікарень, ні акушерів цю операцію здійснювали досвітчені жінки, яких у народі називали повитухами чи пупорізками).

За гостинним столом учасники обряду бажали дитині здоров`я, щастя, ума-розуму, а батькам - сімейної радості. Наостанок годилося викупити кашу. Присутні скидали гроші, але найбільше мав дати хрещений батько. Йому й належало розбити горщик за третім постуком.

Кожному гостеві пропонували на черенкові посмакувати пшонянки. А батьки і хрещені мусили звертатися відтепер один до одного лише на "ви", називаючи кумом або кумою. За звичаєм, кумівство прирівнювалось до близькокровної рідні. Куми, як правило, не мали права шлюбуватися, лаятись і переходити на "ти".

Традиційно взаємини між хрещениками та хрещеними були тісними. За випадку, коли помирав рідний батько або мати, то обов`язки по вихованню перебирали на себе куми. Хрещений мав зробити і перші пострижки (дівчинці робили лише раз, а хлопчикові - щороку), навчити кілька літер перед школою тощо.

У свою чергу хрещеники напередодні Різдва обов`язково приносили накликаним батькам пироги (так звану вечерю), першими засівали чи щедрували напередодні Нового року. У Великодневі свята хрещені дарували своїм дітям крашанки, писанки чи інші речі.

Але нерідко бувало, що дитина часто і довго хворіла. Тоді дозволялось брати одкупних кумів. Для цього запрошували так звану "куповану матір" - жінку, якій символічно продавали за 2-3 копійки дитину. Вважалось, що після цього немовля одужає. Натомість справжні (прохані) куми втрачали всі попередні права.

Ось такі цікаві звичаї, пов`язані з хрещеними, були колись у нашого народу. Вони засвітчують про ту високу роль, яку відігравали в житті дітей другі після рідних, тобто хрещені, батьки.

Тож, якщо в вас є хрещені, не забувайте виконати перед ними свій традиційний обов`язок - напередодні Різдва чи Нового року. Цього вимагає наш давній звичай.

Синички

  До нашого вікна вже не перший раз злітаються синички. Уподобали вони нашу годівничку. Навіть чекають, коли хтось з нас відчинить вікно у бібліотеці і насипле їм насіннячка. 

  Ось і сьогодні знов прилетіли. Сподіваємось, що наїлися 😉

   

Ось вам кілька фактів про синиць:

• У синиць феноменальна пам’ять. Вони пам’ятають місця, де вони знаходили їжу.

• Пара синиць готова пожертвувати навіть їжею, щоб не розлучатися навіть на короткочасний термін. Ось така «лебедина» вірність у цих пташок.

• Тривалість життя синиць в природі 1-3 роки, а в неволі можуть прожити до 15 років.

• Синиць не дарма називають санітарами лісу, так одна пара синиць в період гніздування оберігає від шкідників як мінімум 40 дерев.

 

Ну і на останок, коротке повчальне оповідання В.Сухомлинського - "Чого синичка плаче":

  У хаті край села жили чоловік і жінка. Було в них двоє дітей – Мишко й Оля.

  Біля хати ріс високий гіллястий осокір. - Зробимо на осокорі гойдалку, - сказав раз Мишко.

  - Ой, добре буде гойдатися! – зраділа Оля. Поліз Мишко на осокір, прив’язав до гілки мотузку.

  Стали на гойдалку Мишко й Оля, та й ну собі гойдатися. Гойдаються діти, й осокір гойдається.

  Гойдаються діти, а навколо них синичка літає та й співає, співає. Мишко й каже: - І синичці весело, що ми гойдаємось. Як вона радісно співає.

  Глянула Оля на стовбур осокора й побачила дупло, а в дуплі – гніздечко синиччине, а в гніздечку – пташенята маленькі. - Синичка не радіє, а плаче, - сказала Оля.

  - Чого ж їй плакати? – здивувався Мишко. - Подумай, чого, - відповіла Оля. Мишко зліз із гойдалки, став на землю, дивиться на синиччине гніздо й думає: «Чого синичка плаче?»

 

А до вас прилітають синички?

Поробки до Дня Усіх Закоханих

 Незабаром найромантичніше свято, яке чекають не тільки дорослі, а й діти. Їм приємно вітати з кожним святом найближчих людей - маму, тата, бабусю або дідуся, сестричку або братика, та навіть улюбленого вихователя або вчительку.

 Тож, поки є час, пропонуємо Вам кілька ідей для валентинки, які ви можете запропонувати зробити дитині самотужки, або допомогти їй у створенні власного подарунку.

 

Чому деякі тварини впадають у зимову сплячку?

#цікавинки

Багато ссавців, таких як хом'як, бабак або їжак, впадають у зимові місяці в глибоку сплячку. За літо вони роз'їдаються до того, що в них з'являється жировий прошарок, якого має вистачити на всю зиму.

Зимова сплячка - свого роду стратегія виживання, оскільки взимку ці тварини були б не в змозі забезпечити себе достатньою кількістю прожитку. А уві сні функції обмежуються до мінімуму: температура тіла знижується, биття серця і дихання сповільнюється.

Але існують такі тварини (наприклад, бобер, борсук, ведмідь), які в стан повної сплячки не впадають. І як тільки температура навколишнього середовища трішки підіймається, вони знову прокидаються і починають полювати на здобич. Коли ж знову холоднішає, вони засинають.

Жаби, змії, а також багато комах впадають у стан зимового заціпеніння, у якому вони лежать, наче мертві, та терпляче чекають на прихід весни.

Валер’ян Петрович Підмогильний

(1901-1937)

#Письменники-ювіляри

 Народився 2 лютого 1901 року в селі Чаплі Новомосковського повіту Катеринославської губернії (тепер у складі Дніпропетровська) в селянській сім'ї. Навчався в початковій школі та Катеринославському реальному училищі. У 1918 році вступив на математичний факультет Катеринославського університету, який через матеріальні проблеми залишив уже наступного року, після чого працював учителем у Павлограді та Катеринославі.

 До літературної творчості Підмогильний звернувся ще під час навчання в реальному училищі. Тоді була написана низка оповідань. Уже в 1920 році побачила світ перша книжка письменника, яка мала назву «Твори. Том І».

 У 1921 році Підмогильний переїхав до Києва. Із 1923 року працював у видавництві «Книгоспілка», пізніше в журналі «Життя й революція». У Києві письменник виступив одним із засновників літературної групи «Ланка» (з 1926 року – МаРС). 

 Київський період у творчому житті Підмогильного був дуже плідним. У 1921 році вийшли такі твори письменника, як «Остап Шаптала» та «В епідемічному бараці». А вже в 1924 році Підмогильний видав книжку оповідань «Військовий літун». У 1925 році вийшла його повість «Третя революція». Найбільше читацьке визнання приніс письменнику роман «Місто» (1928).

 Із 1929 року Підмогильний жив у Харкові, працював у кооперативному видавництві «Рух». У 1930 році в журналі «Життя й революція» побачив світ його новий роман «Невеличка драма». У харківський період свого життя Підмогильний також активно займався літературними перекладами, зокрема перекладав твори французьких письменників XIX століття.

 У грудні 1934 року за необгрунтованим обвинуваченням він був заарештований і засуджений на десятирічне ув’язнення, яке відбував у концтаборі на (Половецьких островах у Росії. У листопаді 1937 року Підмогильний був розстріляний.

 Найвідомішим твором В.Підмогильного вважається роман "Місто", який зараз вивчається у школі. Пропонуємо і Вам прочитати  Місто

 Прикмети на лютий 

Лютий, хоча і є найкоротшим місяцем в році, багато знає прикмет про погоду:

• холодний і морозний лютий - провісник жаркого літа;

• лютий без снігу загрожує мінімальним урожаєм зернових культур;

• лютневий грім попереджає про подальші сильні вітри;

• якщо морози в лютому ніяк не покидають землю, то в перших числах березня буде сонце і плюсова температура;

• останній зимовий місяць - період сильних поривів вітру;

• початок місяця зазвичай холодний і сніговий, а останні дні лютого часто радують відлигою;

• якщо лютий багатий снігом, то весна буде багата водою;

• якщо в лютому багато інею на деревах, то це до морозу і хурделиці;

• а якщо сороки вже сідають на нижні гілки дерев, то скоро буде відлига.

Тож, готуємось грітися 😉